ГУПОТІТИ, очу, оти́ш, недок., розм. Підсил. до гупати. Несамовито гупотіли [люди], свистіли, кричали — шум обурення бурхав уже під саму трибуну (Олесь Гончар, II, 1959, 189);
// безос. [Голос:] Якийсь чоловік спустився в балку… А десь далеко гупотить (Карпенко-Карий, II, 1960, 282).
ГУПОТІТИ
Тлумачення слова