ГУНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Швидко, навально рушити в якомусь напрямі. З усіх кутків так і гунули всі до гурту (Степан Васильченко, II, 1959, 131); Машини як гунули по степах, земля гуде (Юрій Яновський, I, 1954, 222).
2. Важко, з шумом упасти. Слідом гунула, одколовшись від берега, велика брила рудої землі (Петро Колесник, Терен.., 1959, 38); Хлопець уже мчав до берега.. Зненацька він гунув кудись униз (Олесь Донченко, II, 1956, 532).