ГУЛЬК, виг., розм.
1. Уживається при вираженні несподіваності, раптовості якоїсь дії або виявлення чого-небудь. Аж гульк — з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись (Тарас Шевченко, I, 1951, 5); Довші дні, коротші ночі. Гульк — уже й струмок тече! (Наталя Забіла, Промені.., 1951, 136).
2. Уживається як присудок за знач. гулькнути. Не забув [писар] ні про вареники, ні про яєшню, ні про Пазьку; гульк до неї на вечерю… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 201); Микола вже й сейфа замкнув, зібрався додому, а тут секретарка з приймальні гульк на двері (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 209).