ГУ́ЛЬБИЩЕ, а, сер.
1. Веселе проведення часу, що супроводиться розвагами та випивкою. Пани перетворили Україну на місце гульбища (Павло Тичина, II, 1957, 128); У слободі немало було розмов про Лук’яна, його гульбища та свавілля (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 182);
// Те саме, що гулянка 1. [Охрім:] Вийду на вулицю, хлопці й дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище.., а мені усе те байдуже (Марко Кропивницький, I, 1958, 149); Цілий вечір з нудьги дивилася на дівоцьке гульбище — і од дітей одбилася і дівчатам нерівня (Костянтин Гордієнко, Заробітчани, 1957, 65).
2. Місце для гулянок, розваг і т. ін., часто спеціально обладнане. По всьому саду назбудували гульбищ, печер, халабудок і усяких панських витребеньок (Олекса Стороженко, I, 1957, 367); Вузьке гульбище, оторочене ніжною дерев’яною огорожею, відрізняло дзвіницю від немічної церкви (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 225).