ГУДО́К, дка, чол.
1. Механічний свисток для подавання сигналів. Ця ж фабрика [штучного шовку] виробляла делікатні речі, тому й голос її гудка був дуже делікатний (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 23); Вже гудок на паровозі переривчасто гуде (Наталя Забіла, Одна сім’я, 1950, 54).
2. Протяжний низький звук, що утворюється таким свистком. Знадвору долетів гудок автомобіля (Олесь Донченко, I, 1956, 477); Після гудка робітники зібралися в клубі (Петро Панч, В дорозі, 1959, 97).