ГУ́ЦАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. перех. Підкидати на руках, на колінах (дитину і т. ін.).
2. перех. і неперех. Під час руху підкидати, примушувати підскакувати. Привалившись до борта кузова, він зціплює зуби, щоб не застогнати, коли машина гуцає (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 163);
// неперех. Підстрибувати, підскакувати під дією чого-небудь. Франка у вікно побачила, як кілька вершників, гуцаючи на сідлах, в’їжджали до села (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 114).