ГУ-ГУ

ГУ-ГУ, ГУ-ГУ-ГУ, виг. Звуконаслідування, що передає гудіння вітру та звуки предметів, які гудуть, гуготять. Гу-гу-у-у! — загуло Віхало, і есе кругом його закрутилося (Панас Мирний, IV, 1955, 303); — Гу-гу-гу! — в дворі гуділо (Іван Франко, XII, 1953, 35); По дорозі — Паровози: — Гу-гу-гу! — Відкрита путь (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 20).
♦ Ні (ані) гу-гу — мовчати, не сказати жодного слова. — Кинь його, Оверку, к чорту? Та вмийся, ти, сопляк, і щоб ні гу-гу нікому! Чув? (Андрій Головко, II, 1957, 146); Другий день вже ні гу-гу й керівник дільниці [шахти] (Степан Олійник, Вибр., 1959, 219).