ГРУНЬ, я, чол., діал. Вершина гори. Одного разу він покинув свої корови і подряпавсь на самий грунь (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 308); З-за Красного груня, що маківкою вп’явся в блакитне небо і оповився білою хмаркою, поволі викотилось гірське сонце (Іван Чендей, Вітер.., 1958, 152).
ГРУНЬ
Тлумачення слова