ГРОБОВИ́ЩЕ, а, сер., рідко.
1. Те саме, що кладовище. Вночі .. встав, пішов на гробовище, одрив тещу, вийняв з труни (Українські народні казки, легенди.., 1957, 275); Тишею, спокоєм гробовища повіяло від цього тихого кутка (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 129).
2. Те саме, що гробниця. Двадцять найкращих літ життя провів [Степан Калинович] у оцій темній канцелярії, подібній до великого родинного гробовища (Іван Франко, VI, 1951, 327); Кістяк скіф’янки частково зберігся на первісному місці, де в широкому дерев’яному гробовищі знаходились половина грудної клітки та кістки ніг (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 170).
3. Яма, в яку кладуть померлого. Чума з лопатою ходила, Та гробовища рила, рила, Та трупом, трупом начиняла (Тарас Шевченко, II, 1953, 150).