ГРОБОВИ́Й, а, е.
1. Стос. до гробу (у 1 знач.). Усе місто .. нагадувало ті картини, де бувають намальовані східні міста з своїми руїнами, з гробовищами, гробовими пам’ятниками (Нечуй-Левицький, I, 1956, 53); Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу (Павло Тичина, II, 1957, 162).
2. перен. Такий, як у гробу. Гробова пітьма в спальні .. збільшувала її тривогу (Іван Франко, VII, 1951, 8); Над майданом, над головами принишклого натовпу, залягла тяжка гробова тиша (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 245).
♦ Гробовий голос — глухий, похмурий голос. Хіба не сміялися студенти, коли цей останній [професор Черкавський] починав читати страшним гробовим голосом з старих, обтріпаних зошитів (Петро Колесник, Терен.., 1959, 159); До гробової дошки — до кінця віку, до смерті. Мати ще й донині плаче, а мене й до гробової дошки не перестане серце боліти (Іван Франко, I, 1955, 56).