ГРОБНИ́ЦЯ, і, жін. Спеціальна споруда, де ховають тіло померлого. — Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував (Леся Українка, 1. 1951, 252); Коли ж батька поклали в гробницю і Неля власними очима побачила, як грабарі замурували кам’яну плиту, вона відразу скорилась (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 353); * У порівняннях. У світлиці Понуро, вогко, що в гробниці (Іван Франко, XIII, 1954, 50).
ГРОБНИЦЯ
Тлумачення слова