ГРЮКОНУ́ТИ, ну, неш, док., однокр., розм. Підсил. до грюкнути. — Пождіть трохи, хлопці, — почав був Вернидуб, а це як грюконе з шести гармат вибух — громом забив враз його голос (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 52); А п’яниця слухав, слухав, — Знов у браму грюконув (Іван Франко, X, 1954, 395).
ГРЮКОНУТИ
Тлумачення слова