ГРЮ́КІТ, коту, чол. Сильний уривчастий звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь і т. ін.; ряд таких звуків. Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон халупки, розлягався раптовий грюкіт у віконце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 375); Кожного ранку в тюремних коридорах здіймались метушня, грюкіт, дзвін металу (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 97).
ГРЮКІТ
Тлумачення слова