ГРЮК 1, виг. Уживається як присудок за знач. грюкати. Майнула блискавиця.. Далі, мов велетенським молотом по ковадлі: грюк посеред лісу (Степан Васильченко, II, 1959, 329); Північні вітри ставнями по вікнах — грюк! (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 115); Тільки-но вони приховали Юрка — грюк у двері… (Остап Вишня, I, 1956, 258).
ГРЮК 2, у, чол. Короткий уривчастий звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь і т. ін. З-під ніг з грюком сунуться чималі шматки глини… (Панас Мирний, III, 1954, 298); З шумом, з грюком відчинилися двері — вбіг знадвору Василько (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 445).