ГРЯЗЮКА

ГРЯЗЮ́КА, и, жін., розм. Велика грязь (у 1 знач.). — Окопами, ходами, по коліна в грязюці, в темряві тюпаєм — самі не знаєм куди (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 208); Шумейко затих, прислухаючись до того, як чавкотіла під ногами у людей грязюка (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 65).
♦ Змішати з грязюкою кого; Кипу ти грязюку на кого — несправедливо звинуватити кого-небудь у чомусь; очорнити, опорочити. — Осокіп його з грязюкою змішав (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 259); — Не могла бачити їх.. Стільки грязюки на мене кинули (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 302).