ГРІ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до гріти 1—3. Поцмокує [бабуся] губами — смакує гріту з медом горілку (Іван Франко, I, 1955, 79); Душа ж його [співця], любов’ю гріта, Живе, у мову перелита! (Павло Грабовський, I, 1959, 229).
ГРІТИЙ
Тлумачення слова