ГРАНИ́ЧИТИ, ить, недок., з чим.
1. Мати спільну границю, суміжні території. Поля його батька граничили з полями Василя, були вироблені й добрі (Ольга Кобилянська, II, 1956, 12).
2. перен. Бути подібним, близьким до чого-небудь, межувати з чимось. Єсть у нас поети, що намагаються писати шаблонні тексти, які граничать з карикатурою (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 73).