ГРАМОТІ́Й, я, чол., розм. Письменна, грамотна людина. Ходила [мати] прохати сусіднього хлопця, щоб листа написав синові — грамотія дома не застала (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 13);
// Освічена людина; книголюб. Великий був грамотій григорівський садівник Кривенко, не шкодував він грошей на книжки, виписував їх з Москви, Кинва і Ленінграда (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 14).
ГРАМОТІЙ
Тлумачення слова