ГРАЙ, ю, чол., поет.
1. Безладний крик (птахів). Згори долинув сойки крик, з ліщини грай синичок (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 39); А ще ближче до лісу чувся пташиний грай (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 115).
2. перен. Які-небудь звуки. Ой степи безкраї: Під гарматний грай налетіли зграї на коханий край (Володимир Сосюра, II, 1958, 195); Заграє сонце на піддашку, І вже іде… заліза грай (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 223).