ГОВОРУ́ХА, и, жін., розм. Та, що любить поговорити; балакуха. Обидві [хазяйки] .. говорухи такі — що тільки слухай (Марко Вовчок, I, 1955, 373); — Як же в товаристві без неї? Перва [перша] співуха, говоруха вона (Костянтин Гордієнко, Діти.., 1937, 196).
ГОВОРУХА
Тлумачення слова