ГОВІРКИ́Й, а, е. Який любить поговорити, охочий до розмов; балакучий. Старі люди говіркі (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 316); Шашло помітив, що навіть завжди говіркий і веселий Шитов став мовчазним (Юрій Збанацький, Т. Шашло, 1949, 11); * Образно. І наоколо леліє Тільки небо та вода. Тільки небо мовчазливе, Тільки море говірке (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 292).
ГОВІРКИЙ
Тлумачення слова