ГОСТРЯ́К, а, чол., розм.
1. Тонкий, загострений кінець чого-небудь, яким колють. — Давай нашим коням овес, ти, паразите! — приставив би Юрко гостряк довгого списа до багацького пуза (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 349);
// Звужений кінець, верх чого-небудь. Стрілка.. залежно від положення гостряків (або пер стрілки) визначає той чи інший напрям, руху поїзда (Сигналізація, централізація і блокіровка.., 1955, 11); Хто може видертись під самий гостряк дзвіниці?.. (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 26).
2. Гострий бік якого-небудь знаряддя, ріжучий край його: лезо. По цупкій траві Андрій ішов за Сулимою, несучи на плечах лопату, що гостряком виблискувала проти сонця (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 44); З його рук випала сокира, увіткнувшись гостряком леза в пофарбовану підлогу (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 176).