ГО́РСТКА, и, жін.
1. Невеликий пучок чого-небудь; жмут. Скілька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подолані і ще не пов’язані бранці (Леся Українка, III, 1952, 237); Коли льон вибирають руками, в’язати його в снопи зразу не слід, а краще залишати горстки на 4—6 годин для прив’ялювання (Технічні культури, 1956, 77);
// Маленький сніп чого-небудь. Зосталась вона з сиротами без поля, на одному городі, де став всього-на-всього одна копа жита та десять горсток конопель (Нечуй-Левицький, 111, 1956, 325); — Може, приховатися маєш на якийсь час, Богданку? То онде в повітці на горищі горстки конопель… пересидиш (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 25).
2. перен. Невелика кількість кого-, чого-небудь. Таких, як він [Аркадій Петрович], горстка, що вони значать у великім процесі життя? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 394).