ГОРОПА́ШНИЙ, а, е, розм. Який живе в горі, біді; бідолашний. — Приліг би ти, синку, відпочив трохи, ще ж час є. То ж, певно, находився, .. намерзся, горопашний (Юрій Збанацький, Єдипа, 1959, 34);
// Сповнений горем, бідою. — Отже, брате, періщило мене всю цю горопашну мандрівку (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 101).
ГОРОПАШНИЙ
Тлумачення слова