ГОРОДНИ́ЧИЙ, чого, чол., іст. У повітових містах Російської імперії — службова особа (з дворян), що виконувала на території міста адміністративно-поліцейські функції. Адміністративною владою в місті був городничий, якого призначав уряд (Історія СРСР, II, 1957, 68); — Треба бігти дати знати справнику, городничому… поліції, значиться (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 455).
ГОРОДНИЧИЙ
Тлумачення слова