ГОРО́ДЧИК, а, чол.
1. Зменш.-пестл. до город. Коли одна половина села пускала її [воду] на свої городчики, у другої боліло серце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 394).
2. діал. Палісадник. Між тими двома домами двірок стоїть, перед вікнами городчик (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 54); Приснилося жінці, що в її городчику виросла ружа (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 22).