ГОРОБЕНЯ́, яти, сер., розм.
1. Пташа горобця. Швидко вони [хлопці] позавертали овець і, як кошенята, дралися по вербах, видираючи горобенят (Панас Мирний, I, 1954, 58); Горобці вже не казились, бо кожний із них був тепер поважним батьком численної цвіркотливої родини голодних горобенят (Олесь Донченко, VI, 1957, 531); * У порівняннях. Діти голопуцьки, як горобенята, бігають по вулиці (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 416).
2. перен., зневажл. Про людину з невеликою фізичною силою або про таку, що займає незначне місце в суспільстві. [Півень:] А це що за горобеня [Довбня]? Іди сюди, я тебе одним пальцем покладу (Олександр Корнійчук, I, 1955, 221); [Кряж:] Ні, ти тільки послухай: виступає Галька, Пилипа Сторчака дочка… Таке горобеня, торік лише десять класів закінчило, і давай мене, Антона Кряжа, сповідати (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 214).