ГОРЛОВИ́НА, и, жін.
1. Звужений отвір у чому-небудь. Він [ківш] спиниться точно над горловиною сифона або литника (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 136); У похованнях зустрічаються посудини з кулястим корпусом, округлими днищами і вузькими горловинами (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 66);
// Звужений прохід. «Буревісник» пройшов широку горловину бухти й опинився в морі (Микола Трублаїні, II, 1955, 261).
2. розм. М’ясний продукт з горла тварини. За поживними якостями з субпродуктів.. найменш цінні — горловина і селезінка (Технологія приготування їжі, 1957, 55).