ГОРЛА́СТИЙ, а, е, розм. Який має гучний голос. Його думки далеко були від книжки; його очі знай бігали то поза вікном, де горластий півень несамовито голосив на увесь двір, то по хаті… (Панас Мирний, IV, 1955, 28); — Вилупляться вони [пташенята], і зозуленя між ними, горласте та люте (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 265);
// Який любить голосно поговорити, посперечатися на повний голос; крикливий. «Божеські» прихильники — заялозені лавошники та горласті перекупки з базарів, мотали без упину язиками (Юрій Яновський, I, 1958, 63); — Повинна зайти [Річинська] до мене й порадитись, бо інакше заклюють її ті горласті баби (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 173).
ГОРЛАСТИЙ
Тлумачення слова