ГОРЛА́НЬ, я, чол., розм. Той, хто горлає (у 1 знач.); крикун. — Ох, якби була я злюча, Та на те ще й волю мала, Я б сьому горланю-півню, Певно, голову зірвала! (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 255); До вечірньої зорі сперечалися, поки вгамували горланів, обрали Теклю на бригадира (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 352).
ГОРЛАНЬ
Тлумачення слова