ГОРІЛЧАНИЙ

ГОРІЛЧА́НИЙ, а, е. Прикм. до горілка 1. Марія дихала на його якимсь чадом, як стара горілчана бочка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 134); Спершу запахло смаженим салом, потім горілчаним перегаром, цигарковим димом, хатнім теплом (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 237).
 Горілчаний брат — особа, з якою п’ють горілку. Але більшість козаків, прогулявши кілька день, зраджувала своїх горілчаних братів і.. потроху заощаджувала і нагромаджувала здобуте шаблею (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 401).