ГОРДИ́НЯ, і, жін., заст.
1. Гордість (у 3 знач.). Я не дався лукавій гордині І вірним душею зостався родині (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 268); Сказати б, гординя вселилася в отця Вікентія — так ні, в розмовах простий і довірливий більше, ніж треба в сусті мирській (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 274).
2. Чванлива, пихата людина. — Чи правда, що тая гординя та в тобі закохався?.. (Марко Вовчок, I, 1955, 115); — Я знаю, як ви думаєте про мене. Сухар, черниця, гординя… Ні, друзі ви мої, ні, не так (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 334).
3. рідко. Те саме, що гордість 2. — З неї мусило б щось пишне, чудове вийти, гординя й честь і для нашого народу (Ольга Кобилянська, II, 1956, 308).