ГОРДО. Присл. до гордий. Шевченко з убивчим сарказмом висміював тих, хто звисока називав його «мужицьким поетом», і носив цей титул гордо і достойно (Максим Рильський, III, 1955, 405); — А оцього шрама в тебе тоді не було. І гордо мовив Петро: — Це вже — берлінський (Андрій Головко, I, 1957, 443); — У тебе, — звернулась вона до Ніни, — досить гордо прозвучало, що піонерський загін активно бореться за успішність (Олесь Донченко, V, 1957, 495); З селянами він поводився гордо, пи-панськи, говорив до них великоруською мовою для аристократичного шику (Нечуй-Левицький, III, 1956, 367);
// у знач. присудк. сл. Сьогодні я такий співучий, так гордо й радісно мені (Володимир Сосюра, I, 1947, 101).
ГОРДО
Тлумачення слова