ГОНОРО́ВИЙ, а, е, заст. Знатний, багатий. — Ось дивись, — каже, — я — гоноровий шляхтич (Олекса Стороженко, I, 1957, 132); Гонорова пані хорунжева була знана на весь Чигирин своєю гостинністю і смачними стравами (Петро Панч, III, 1956, 89).
2. розм. Те саме, що гонористий. — Ляхи наші, гетьмане, дуже гонорові стали, — сміючись, казав Богун (Яків Качура, II, 1958, 421).