ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який багато говорить; говіркий. Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 228);
// Сповнений гомону. І в гомінливий, стоязикий порт Нас, гнівних, море принесло широке. Сміється город і кипучі доки Громадять руль з рулем, до борту борт (Максим Рильський, I, 1956, 146); Так сяйте ж, огні золотої мети, шумуйте, міста гомінливі (Володимир Сосюра, Зел. світ, 1949, 22).
2. перен. Який видає безладні звуки, шумить. Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (Степан Чорнобривець. Визвол. земля, 1959, 12).