ГОЛУБИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до голуб 1. На голові в неї блищав ізумруд, здоровий, як голубине яйце (Нечуй-Левицький, III, 1956, 302); Над містом в’ються голубині зграї, В будівників приймаючи квартал (Любомир Дмитерко, Добрі сусіди, 1951, 93);
// Який доставляється за допомогою поштових голубів. [Фауст:] Ти чув про пошту голубину? (Тете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 416).
2. перен. Лагідний, тихий. [Микита:] Тобі треба голубиної мови, улесливих речей? А я тебе лякаю своїм поглядом? (Марко Кропивницький, I, 1958, 75); Ти був би моєю піснею, Ти був би моєю казкою, Квіткою щастя пізньою І голубиною ласкою (Любов Забашта, Вибр., 1958, 141).