ГОЛУБЕ́ЦЬ, бця, чол.
1. Зменш.-пестл. до голуб 1, 3. Голубець гукає, як пари шукає (Номис, 1864, № 8858); * У порівняннях. А Петрик такий біленький, такий вичесаний, гей голубець (Марко Черемшина, Тв., 1960, 34); Під образами паперові голубці, квітки (Леся Українка, III, 1952, 717).
2. Па в танцях. Раптом лунає голос аранжера: «Голубець!» і пари з’єднуються й пускаються у вировий танець (Іван Франко, VI, 1951, 225).
3. див. голубці.