ГОЛУБ’Я́, яти, сер.
1. Те саме, що голубеня. Мабуть, не було гнізда, з якого б він [кіт] не потяг голуб’яти (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 66); * У порівняннях. Удвох собі похожають, Мов ті голуб’ята (Тарас Шевченко, II, 1953, 170).
2. розм. Пестливе називання кого-небудь (перев. при звертанні). Я не журюся, голуб’я кохане (Пісні та романси українських поетів.., I, 1956, 136); — Знаєте що, голуб’ята, їдьмо на Сиваш. Там тепер такої дичини (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 223).