ГОЛО́ВКА, и, жін.
1. Кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла. За шаг паляничка, одна цибулька або головка часнику, ото його харч на ввесь день! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 52); На всі боки полетіли збиті головки будяків, покірно лягла скошена кропива (Олесь Донченко, VI, 1957, 63); * У порівняннях. Каштан нахабно пняв [пнув] свої тверді пуп’янки, наче головки капусти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 427).
2. Закруглене потовщення кінцевої частини чого-небудь (зубця, стрижня і т. ін.). Рука судорожно стисла срібну головку палиці (Іван Франко, VIII, 1952, 210); Майор ще раз пробіг пальцями навколо патрубка і несподівано натрапив на головку цвяха (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 14).
3. рідко. Те саме, що голівка. Поведу я коровку до вовка, щоб не боліла головка (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 206); Червона шапочка за ніж! Вцілила вовку в лису головку (Павло Тичина, I, 1957, 101).
4. частіше мн. Передня частина чобота, що покриває пальці і верх ступні. Вчитель походив трохи по шкільному подвір’ї, зайшов у свою кімнатку, завісив єдине вікно.. і почав пришивати дратвою головки до халяв (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 100).