ГОЛОСІ́ННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням голосити 2 1,2 і звуки, утворювані цією дією. Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? (Леся Українка, I, 1951, 41); Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння (Панас Мирний, II, 1954, 300); * У порівняннях. Голос дзвонів на далекій дзвіниці чувся тепер.., як жалібне голосіння по помершім [померлому] (Іван Франко, IV, 1950, 339).
2. Старовинні народні обрядові пісні (на похоронах, весіллі і т. ін.); плач. Незаперечна схожість дум з голосінням виявляється не тільки в їх окремих образах, але перш за все в речитативно-імпровізаційній манері виконання (Народна творчість та етнографія. 1, 1957, 45).