ГОЛОПУ́ЦЬОК, цька, чол., розм.
1. Безпере пташеня. — Діти, що пташенята: поки голопуцьки, сидять в гнізді, а оперилися — полетіли хто куди (Панас Кочура, Родина.., 1962, 172).
2. перен. Про малу дитину. Діти голопуцьки, як горобенята, бігають по вулиці (Ганна Барвінок, Опов… 1902, 416).