ГО́ЛО. Присл. до голий 2, 3. Голо і сумно дивляться на мене стіни, сердито глипають похмурі мокрі кутки (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 25);
// у знач. присудк. сл. Нічим не вкрито, нічого немає. — Скрізь голо, порожньо [на хуторі]! Ні на чому очей спинити! ..Верби в березі над течією ще стримлять, мов позабивані кілки (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 82); Було голо і пусто в степу (Андрій Головко, I, 1957, 118).
♦ Грошей голо — немає грошей. Купив би й село, та грошей голої (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 283).
ГОЛО
Тлумачення слова