ГОЛІ́ННИЙ, а, е, розм. Бравий, завзятий. Пархім теж парубок голінний — хоч куди (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 487); [Перша дівчина:] От голінна! І не боялась сама прийти сюди! (Степан Васильченко, III, 1960, 9);
// до чого, на що. Охочий до чого-небудь. — Що то він у мене голінний до пісень (Панас Мирний, III, 1954, 197); — Чи не побачив [Чіпка] лишень чого ласенького, — тягне розмову Лушня. — Він у нас голінний на ласощі… (Панас Мирний, I, 1949, 337); Люблю дорогу Підзіньківську, Яку сходив колись пішком, Бо змалку був до мандр голінним (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 81).
ГОЛІННИЙ
Тлумачення слова