ГНІВНО

ГНІ́ВНО. Присл. до гнівний. — Невеликий пан — сам нап’єшся! — відказала гнівно Галя (Панас Мирний, IV, 1955, 28); Ми стали на бій, гнівно стисши кулак… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 13);  * Образно. Йому [В. Чкалову] грозили холод і тумани, і горами солоної води під ним шуміли гнівно океани і скаженіли, дибились льоди (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 127).