ГНАНИЙ

ГНА́НИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до гнати 1, 2, 5. І чує він себе таким слабим, Безсильним і безвільним, мов пилина, Вітрами гнана (Іван Франко, XIII, 1954, 207); Гнаний царським урядом, Міцкевич був гостинно й ласкаво прийнятий передовою російською інтелігенцією, і спілкування з нею набагато поширило його світоглядні обрії (Максим Рильський, III, 1955, 304); В дальню Італію недугом гнана, Леся співала про рідні поляни, Луки Волині росисті, пахучі, Сиві Дніпрові задумливі кручі (Любов Забашта, Вибр., 1958, 61);
//  у знач. ім. гнаний, ного, чол. Той, кого переслідують. Горе гнаного й поклики вільного, прямосердість і щирість Енеєва… В його [А. Бучми] засобах стільки є спільного з контрапунктом суворим Танєєва! (Павло Тичина, II, 1957, 37).