ГЛИТАТИ

ГЛИТА́ТИ, аю, аєш, недок., перех. Жадібно, квапливо ковтати. А він їв, усе глитав: то хапав шматки хліба І набивав ними рота, то хапався за гарячу яєчню, глитав мандрики… (Данило Мордовець, I, 1958, 219); Глитаючи її [воду] у борсанні безсилім, Примару смерті я побачив віч-на-віч (Максим Рильський, Поеми, 1957, 263);  * У порівняннях. Все одхиляє [Мишко] убік голову, ніби на той обід і дивитись не хоче. Тільки в горлі у його кавкало, мовби глитав великі камінці (Степан Васильченко, II, 1959, 133).
 Глитати сльози — те саме, що Ковтати сльози (див. ковтати). Здригнув увесь [Наум], скріпив серце, а сльози знай глита (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 86).