ГЛИ́БОКО, рідко ГЛИБО́КО.
1. Присл. до глибокий. Глибоко в долині блакитна Спокійна річка біжить (Леся Українка, IV, 1954, 94); У вогкий пісок глибоко вбито вербового кілка (Олесь Донченко, V, 1957, 7); Ці кручі йому теж залишилися глибоко в пам’яті (Яків Баш, Вибр., 1948, 12); За своїм характером народна художня творчість є глибоко реалістичною (Мистецтво, 6. 1955, 6).
2. у знач. присудк. сл. Про значну відстань вглиб, про велику глибину. Там-то глибоко — жабі по око (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 322); — Ух, глибоко! Ух, глибоко! Гляди, не втопися ще (Панас Мирний, III, 1954, 107).