ГЛУЗИ

ГЛУЗИ, ів, мн. (одн. глуз, у, чол.), розм. Те саме, що глузування. Утік Башкиренко від своїх колись таких тихих та покірних одрадян, наслухавшись від них глузу та посміхів (Панас Мирний, IV, 1955, 239); Обличчя у Мишуні було круглясте, .. губи пухкі, і саме вони викликали нестерпні глузи дівчат (Юрій Яновський, I, 1958, 439).
♦ На глузи (глуз) піднімати (підняти, брати, взяти) кого — глузувати, насміхатися з кого-небудь. [Михайло:] Як же то так? Чи ви мене справді морочите, чи на глуз піднімаєте? (Іван Котляревський, II, 1953, 73); Та над Петром ну реготать, Петра на глузи піднімать! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 148); — Ждеш, коли тебе на глузи візьме [Тарапунька]? — хитро підморгнув Колода (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 270).