ГЛУ́ПО, рідко. Присл. до глупий. — А ти по яку зломану [зламану] голову сюди приходиш? — Ого! По зломану голову? — глупо всміхаючись, цідив Цвях (Іван Франко, VII, 1951, 32);
// у знач. присудк. сл. — Наївно й непереконливо! — знову вискочив на середину кімнати Мечик. — Смішно і просто глупо! (Олесь Донченко, V, 1957, 370).
ГЛУПО
Тлумачення слова