ГЛУХОНІМИ́Й, а, е. Позбавлений слуху і здатності говорити. [Аврелія:] Що ж, тату, придивись, як я живу: самотня цілий день, і навіть слуги як не глухонімі, то чужомовні (Леся Українка, III, 1952, 277); Дружина назвала його глухонімим пеньком і грюкнула дверима (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 180);
// у знач. ім. глухонімий, мого, чол.; глухоніма, мої. жін. Після того, як глухонімі починають чути генеровані звуки, вони вчаться розмовляти (Вечірній Київ, 16.XII 1910, 4); * У порівняннях. [Річард:] Люди йдуть, минають мовчки, мов глухонімії (Леся Українка, III, 1952, 89).
ГЛУХОНІМИЙ
Тлумачення слова